Наші ігри – це “мультитули”, де є місце і для навчання, і для рефлексії, і для змагань»
Що спільного між складною настільною грою та реабілітацією після бойових дій? На перший погляд небагато. Проте для Андрія Мочурада, ветерана і одного з засновників студії «Ігролад», гра – це не розвага, а високоточний інструмент для навчання, наведення ладу в думках та пошуку спільної мови між різними світами.
У межах спецпроєкту «Позивний: “Підприємець”» ми поспілкувалися із засновником студії про те, чому «Ігролад» – це не видавництво, як настільна гра може стати монографією та чому майбутнє ветеранської спільноти будується навколо спільного ігрового столу.
З чого все починалось?
Наша історія – не стільки створення з нуля, скільки відновлення діяльності. Ми працювали в цій сфері й раніше, але тоді це було більше схоже на громадську діяльність. Ми видали понад десять ігор, проте більшість із них виходили обмеженими тиражами й не потрапляли на полиці магазинів.
Нашим тогочасним флагманом була гра «Галичина», видана до сторіччя ЗУНР. Це складний оперативно-тактичний воргейм (це різновид стратегічних ігор, які моделюють воєнні конфлікти – Прим. ред.) із великою кількістю історичних карток. Ми мали невелике досягнення – нам вдалося передати її в кожну школу та бібліотеку Львова. Були цікаві відгуки: вчителі іноді нарікали, що не можуть розібратися в правилах за 45 хвилин уроку, ігноруючи, що це серйозна стратегія на декілька годин. Водночас львівські історики давали найвищу оцінку: «Це перша монографія у вигляді настільної гри, а не книжки». Це був 2018–2019 рік, і нічого подібного в Україні не існувало.
Чому «Ігролад» – це не видавництво, а студія?
Ми свідомо назвалися студією розробки ігор «Ігролад», а не видавництвом. На відміну від видавництв, ми не просто друкуємо чуже, а створюємо власні автентичні механіки та наративи. У нас є два ключові напрямки. Перший – це ігри, як самостійний продукт, наприклад «Дроноводи» чи «Галичина». Другий напрямок – це тренінги у вигляді настільних ігор, симуляцій чи певних моделей.
Який сенс ви вкладали у назву «Ігролад»?
У назві поєднано два значення. З одного боку, це український відповідник англійського терміна «gameplay» (ігрова механіка). З іншого – ідея про те, що ми «наводимо лад» через гру. Ми розглядаємо гру як надзвичайно ефективний спосіб навчання. Якщо лекція дає лише 10% засвоєння матеріалу, то ігрові симуляції – до 90%.
Це моделювання ситуацій, де ціна помилки дуже низька, але досвід- справжній. Гейміфікація – складний і дорогий у розробці інструмент, адже створити гру значно важче, ніж написати лекцію. Проте в поєднанні з теорією та правильним супроводом – це найкращий спосіб зрозуміти матеріал. Саме тому ми – «Ігролад».
Розкажіть про вашу гру «Дроноводи».
«Дроноводи» – це перша у світі настільна гра про дрони. Вона розроблена так, щоб бути доступною за ціною, але при цьому максимально глибокою. Ми не робили преміальних мініатюрок за тисячі доларів, бо хотіли, щоб українці могли її купити. У грі немає слова «смерть» – ми замінили його на турнікети та поранення, підкреслюючи, що при правильній медицині життя можна врятувати. Ми продумали UX до дрібниць: коробка влізає в будь-який рюкзак поруч із ноутбуком, а всередині – зручний ложемент, щоб карти не розліталися. Замість книги правил у нас «Книга оператора БПЛА», а фішка першого гравця – горнятко кави (символ оператора, який добу чергує біля монітора). Ми все враховували до дрібниць.
Випускати такі ігри складно. Ми балансуємо між освітнім наративом та бізнес-моделлю. Гра іноді «робить боляче», бо вона реалістична. Якщо ти погано керуєш військом – програєш. Якщо ти «Мавіком» намагаєшся вбити танк – тобі має пощастити на кубиках, бо в житті це майже неможливо. Але якщо забезпечиш собі підрозділ і дрон з ШІ, то кубік не треба, бо ШІ сам доводить дрон до цілі.
Військові це розуміють і цінують. «Дроноводи» зараз у бліндажах Краматорська та Слов’янська. Пілоти грають у неї під час негоди на «відтяжці». Водночас деякі блогери з-за кордону кажуть, що «ігри про війну не на часі». І ми розуміємо, що завдяки іграм порушуємо проблематику, яка є між людьми, які воювали і які не робили цього.
Робота з пораненими – це важлива частина «Ігроладу». Як саме ігри допомагають у процесі відновлення фізичного чи психологічного здоров’я?
Ви собі не уявляєте, скільки людей, просто погравши за цим столом, наступним кроком йшли до психолога. До кабінету вони б просто так не потрапили, а через спільноту та гру – наважилися. Гра має колосальний реабілітаційний ефект. Коли ветерани збираються за столом, розмова йде зовсім інакше. Військова тематика ігор дозволяє людині «відкритися». Гра – це безпечне середовище. На відміну від алкоголю, який є депресантом і веде до непередбачуваних наслідків, гра дозволяє рефлексувати, сперечатися та проживати болючий досвід без реальних ризиків.
Як ви гадаєте, чи може настільна гра стати мостом для порозуміння між цивільними та тими, хто повернувся з фронту?
Може, але це не панацея. Це один із інструментів, який у певних ситуаціях працює блискуче, а в інших може не спрацювати зовсім.
Чи є якийсь продукт від «Ігроладу», який ви мрієте створити?
Це запуск лінійки еко-конструкторів із фанери (лазерна порізка). Вони будуть доповнювати лор наших ігор. Ми вже маємо прототипи, розроблені нашими побратимами, які зараз служать у ЗСУ. Це інший інструмент, що залучає нову аудиторію, але несе ті самі сенси. Зараз ми шукаємо інвесторів та гранти, щоб закупити обладнання та знайти конструкторів, бо більшість фахівців наразі на фронті. Ми не робимо «ширвжиток» – ми робимо продукти, в які вкладаємо душу.
Які є ще плани на майбутнє?
Наш офіс розташований разом з центром психотерапії «Верде», яким керує моя дружина. Це дозволяє нам створювати продукти на перетині гейміфікації та реабілітації. У нас є мрія створити студію для запису подкастів, де ветерани та фахівці могли б створювати освітній контент і ділитися досвідом. Також наш план – перетворити цей простір на повноцінний хаб для ветеранів. Тут одразу буде психологічний центр, реабілітаційний та комʼюніті для гри у настільні ігри.
